Рафінація є вирішальним етапом переходу олії з твердої фази в рідку. Загальним технічним підходом для цієї стадії є вологе рафінування, яке базується на точному контролі надходження тепла та ролі вологи. Основним обладнанням є, як правило, закритий варильний резервуар із перемішуванням і нагріванням у сорочці.
Цей процес передбачає два основні баланси: по-перше, тепловий баланс, досягнутий за допомогою непрямого нагрівання парою в сорочці або маслом для теплопередачі, що підтримує стабільну температуру матеріалу між 90 і 95 градусами. Цей температурний діапазон достатній для розплавлення жиру (тваринні жири зазвичай мають температуру плавлення вище 40 градусів), зводячи до мінімуму надмірний гідроліз або окислення, які можуть спричинити неприємні запахи. По-друге, масообмінний баланс, коли волога, що міститься в сировині, утворює пару при нагріванні. За допомогою перемішування ця пара проникає в матеріал, викликаючи розрив жирових клітин і вивільнення жиру. Волога діє як теплоносій і фізичний -агент, що руйнує стінки клітини. Навпаки, традиційне сухе рафінування (пряме сухе спалювання) при використанні більш простого обладнання страждає від грубого контролю температури, що легко призводить до темнішого кольору та підвищення кислотного числа в олії. У той час як деякі передові методи безперервної екстракції розчинником (в основному використовуються для рослинних олій) мають надзвичайно високий вихід олії, вони погано адаптовані до сировини тваринного походження та передбачають відновлення розчинника, що значно збільшує складність обладнання та вимоги до безпеки, а їхня вартість загалом не є вигідною.
